Якби вам трапилась нагода запросити на зустріч з будь ким на планеті Земля, хто б міг бути кандидатом на таку несподіванку.
Він піднявся з лави, поправив свою військову форму і став пильно вдивлятися у людський натовп, що заповнив вокзальний майдан. Він очікував дівчину, якої ніколи не бачив, але встиг покохати її добре щире серце… Він чекав дівчину з трояндою.
Все почалося тринадцять місяців тому в одній флоридській бібліотеці. Його дуже зацікавила одна книга не стільки своїм змістом, скільки помітками на полях. Невиразний почерк видавав глибокодумну душу та проникливий розум. Доклавши чималих зусиль, Джон відшукав адресу колишньої власниці книги. Міс Холіс Мейнел жила в Нью-Йорку. Він у листі розповів їй про себе і запропонував листуватися. Наступного дня його призвали до війська, на фронт. Почалася Друга Світова війна. Протягом наступного року вони за листами вивчали один одного. Кожен лист був зернятком, що падало в серце, як у родючу землю. Їхні стосунки розвивалися і мали багато надій.
Одного разу, коли Джон попросив її фотографію, вона відмовила. Вона вважала, що якщо його наміри серйозні, то її зовнішній вигляд не має особливого значення.
А коли йому настав час повертатись до Європи, вони домовились про першу зустріч – о сьомій у приміщенні центрального вокзалу Нью-Йорка.
«Ти впізнаєш мене, – писала вона, – на моєму піджаку буде пришпилена червона троянда». Рівно о сьомій він був на вокзалі і чекав дівчину, таку дорогу його серцю… Він був трохи збентежений… Ось що він сам потім напише про ці події. «Назустріч мені йшла молода дівчина – красивішої за неї я ще ніколи не бачив: струнка, витончена фігура, довге світле волосся розкішними локонами лягало їй на плечі, великі блакитні очі… У своєму блідо-зеленому піджаку вона нагадувала саму весну. Я був настільки вражений, побачивши її, що одразу направився до неї, геть забувши подивитися, чи є у неї троянда. Коли між нами було лише кілька кроків, дивна посмішка з’явилася на її обличчі.
«Дозвольте пройти», – почув я. І тут прямо за її спиною я побачив міс Холіс Мейнел. На піджаку її палала яскраво-червона троянда. Тим часом та дівчина в зеленому піджаку віддалялася все далі і далі. Я дивився на жінку, яка стояла переді мною. З вигляду – їй було не менше сорока років. ЇЇ постать була доволі огрядною. Старий, побляклий капелюх ледь прикривав тонке сиве волосся. Гірке розчарування наповнило моє серце. Здавалося, я розривався надвоє: від величезного бажання обернутися і піти за тією дівчиною у зеленому піджаку, і водночас настільки глибокою була моя прихильність і подяка цій жінці, яка у найважчі часи мого життя своїми листами давала мені силу і підтримку. Вона стояла… Її бліде повне обличчя виглядало добрим і щирим, а сірі очі світилися теплим вогником. Я не вагався. В руках я стискав маленьку синю книгу, за якою вона мала була упізнати мене.
— Я – лейтенант Джон Бленчерд, а ви, напевно, міс Мейнел? Я так радий, що ми змогли нарешті зустрітися. Чи можу я запросити вас на вечерю?
На обличчі жінки з’явилася посмішка.
— Я не знаю, про що ти, синку, – відповіла вона, – але та молода дівчина в зеленому піджаку, яка щойно пішла, попросила мене пришпилити собі цю троянду. Вона сказала, що якщо ви підійдете і запросите мене на вечерю, то я повинна сказати вам, що вона чекає вас у сусідньому ресторанчику».
Це була перевірка…
Джон і Холіс одружилися, але на цьому історія не закінчується.
Я сьогодні хочу запропонувати вам ще одну історію і на мій погляд не менш зворшуливу.
Залишити відповідь