Віровчення церкви — систематизований виклад змісту віри в доктринах, істинах, визнаних церквами ЄХБ. Зміст віровчення охоплює не тільки безпосередньо релігійні істини, а й погляди релігії на економічний, політичний, суспільний устрій, моральні засади людського життя тощо.

Віровчення церкви Преображення розраховане на широке коло читачів, має інформативний пізнавальний характер і в жодному разі не заміняє Біблію, а лише пояснює, як її розуміють і практикують євангельські християни-баптисти. Визнання віри євангельських християн-баптистів є продовженням віровчення, виданого Федором Павловим у 1906 році, Іваном Прохановим у 1910 році, а також віровчення, прийнятого 1985 р. на 43-му з’їзді ВРЄХБ (Всесоюзна рада євангельських християн і баптистів).

І. Віровчення церкви про Святе Писання

Ми віримо, що “все Писання натхненне Богом” (2Тим. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія є богонатхненною, тому що святі мужі Божі були скеровані Духом Святим написати її (2Пт. 1:21). Це натхнення поширюється однаково і повністю на всі частини Писання – історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непомильною у тексті оригіналу, авторитетною та достатньою на всі часи (2Пт. 1:19; Ів. 5:39), христоцентричною – розповідає про Христа, христологічною – навчає про Христа.

Центром усієї Біблії є Ісус Христос

Центром усієї Біблії є Ісус Христос – Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця під час першого і другому приходів. Отже, жодна частина Біблії, у тому числі й Старий Завіт, не може вважатися правильно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не спрямовує до Нього (Лк. 24:27,44; Дії 17:2-3; 18:28; 26:22-23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Святе Писання як Слово Боже дане нам для керівництва у всіх сферах нашого життя (Іс. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1 Кор. 10:11).

Біблія – Боже відкриття

Наша віра будується на відкритті: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 Старого Завіту та 27 Нового Завіту) є виявом Його самовідкриття (Євр. 1:1-3).

Ми віримо, що, з одного боку, Писання є істинним свідченням благочестивих людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку – є Божим свідченням і Божою наукою у зрозумілій для людини формі.

Ісус Христос розглядав Писання як настанови Свого Небесного Отця (Мт. 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54).
Апостол Павло описував Старий Заповіт як повністю богонатхненний.
Апостол Петро підтверджує божественне походження біблійної науки (2Петр. 1:21; 1Пт. 1:10-12).

Церква справедливо вважає справжні апостольські Писання такими, що довершують Біблію (1Кор. 2:12-13).

Ми віримо, що Писання є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багатогранний вміст – історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та все інше – приймаємо як від Бога.

Визнання Біблії як авторитетного та безпомилкового Слова Божого зобов’язує нас: дякувати Богові за дар Його написаного Слова (2Кор. 9:15); старанно будувати нашу віру й життя повністю та виключно на ньому (Рим. 10:17; Юди 1:20).

Ми віримо, що Писання – божественна книга для людей, тлумачення якої повинно враховувати відомості про автора книги, історичний та культурний контекст її написання (Лк. 10:26). Водночас Біблія містить і алегоричні тексти.

Кожна книга Біблії написана зрозуміло для тих читачів, до яких вона зверталася. Це також стосується книг, які широко використовують символічну мову, – книг Даниїла, Захарії та Об’явлення.

Читаючи та пояснюючи Святе Писання, ми повинні дотримуватися двох принципів: сприймати факти, заповіді, обітниці та застереження, які Бог повідомляє нам, так, як вони написані (Лк. 8:5-8); молитовно на підставі Писання роздумувати та знаходити те, що Бог хоче відкрити (Лк. 8:9-15).

ІІ. Віровчення церкви про Бога

Ми віримо, що є один і тільки один Бог (Повт. Зак. 6:4; 1 Кор. 8:4): живий (Повт. Зак. 32:39-40), правдивий (Вих. 34:6), досконалий (Мт. 5:48).

Він відкриває Себе як нескінченна, неосяжна, самодостатня, вічна та незмінна Особа (Вих. 3:14; Пс. 44:7).

Бог є:

Святим (Пс. 21:4; 1 Пт. 1:16);
Всемогутнім (Бут. 17:1; 18:14; Йов 42:2; Лк. 1:37);
Тим, Хто знає все (Пс. 93:11; 138:2; Пр. 5:21);
Всюдиприсутнім (Бут. 28:16; Вих. 3:5);
Творцем і Вседержителем усього, що є (Об. 1:8);
Єдиним, хто гідний слави та поклоніння (Вих. 20:2-7; Мт. 4:10; Рим. 16:27).

Ми віримо, що Бог є Триєдиним: Отець, Син і Святий Дух (Бут. 1:1-2; Лк. 3:21-22; Євр. 1:1-2; Об. 3:22).

Кожна Особа Трійці володіє усією сукупністю божественних рис. Триєдиний Бог у Своєму єстві та властивостях є рівний і не роздільний, так що Отець – Бог, Син – Бог і Святий Дух – Бог, однак не три Боги, а один Бог (Ів. 10:30; 14:26).

Ми віримо, що Бог-Отець є ніким не створений, безначальний, ненароджений, через Якого все сталося (Ів. 1:1-4). Він – святий (1Пт. 1:16), добрий (Мт. 19:17), справедливий (Пс. 7:12; 70:19; Об. 3:19).

Бог є Отцем Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа (Мт. 3:17; 17:5).

Ми віримо, що Бог-Син є не створений, а однороджений, «що в лоні Бога-Отця» (Ів. 1:18). Він – єдиносущий з Отцем і володіє усіма рисами Бога. Заради спасіння людей Він утілився і став людиною (Фил. 2:7), не втрачаючи Своєї божественної сутності. Він став істинною Людиною, в Якій Божа і людська природи досконало поєдналися (не змішуючись, не змінюючись, не поділяючись). Отже, Ісус Христос – істинний Бог (1Ів. 5:20) та істинна Людина (Рим. 5:15; 1Тим. 2:5).

Ісус Христос:

був непорочно зачатий від Духа Святого (Мт. 1:20; Лк. 1:35);
тілесно народився від Діви Марії (Мт. 1:21; Лк. 2:7);
прожив абсолютно безгрішне життя (1 Петр. 2:22; Євр. 4:15);
помер на хресті за гріхи людей (Мт. 27:50; Рим. 8:34);
воскрес із мертвих (Мт. 28:5-6; Дії 1:3);
вознісся і сів праворуч Отця (Мр. 16:19; Дії 1:9);
є єдиним Заступником і Посередником між Богом і людиною (Рим. 8:34; 1Тим. 2:5);
прийде вдруге у силі та славі (Дії 1:10-11; Ів. 14:1-3).

Ми віримо, що Бог-Святий Дух є не створений, прийшов від Отця через Сина (Ів. 14:26). Він рівний Отцю і Сину і володіє усіма рисами Бога.

Святий Дух

є натхненником Святого Писання (2 Петр. 1:21);
бере участь у творенні (Бут. 1:2); спасінні людини (Євр. 3:7); будуванні Церкви

(Еф. 2:22);

прославляє Христа (Ів. 16:14);
виявляє гріх (Ів. 16:8-9);
відроджує людину (Ів. 3:5-7);
веде дорогою освячення (Ів. 16:13).

Ми віримо, що у створенні неба і землі, усього видимого і невидимого, а також самої людини брала участь Божественна Трійця: Отець, Син і Святий Дух.

Ми віримо, що у створенні нового неба і нової землі, де пробуває правда, і нової людини для життя на них (2Пт. 2:13), бере участь Божественна Трійця:

Ісус Христос прощає грішника (Гал. 4:4);
Отець приймає як синів і дочок (Гал. 4:5);
Дух Святий наповнює, освячує і робить спадкоємцем вічного життя (Гал. 4:6-7).

III. Віровчення церкви про людину

Створення

Ми віримо, що Бог створив людину із “пороху земного, вдихнув дихання життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2:7). Отже, людина – істота триєдина (дух, душа і тіло) – Йов 12:10; Іс. 57:16; 1 Сол. 5:23; Євр. 14:12) – і належить до фізичного (видимого) світу та духовного (невидимого).

Бог створив людину безсмертною за образом і подобою Своєю, які полягають в інтелектуальних, моральних, вольових та інших властивостях (Бут. 1:26-27, 5:1; Як. 3:9).

Бог створив людину з метою:

безпосереднього спілкування з нею (Бут. 3:8; Екл. 7:29);
поклоніння Йому (Пс. 66:4);
продовження людського роду і “замешкання по всій землі” (Бут. 1:28; Дії 17:26);
для володіння навколишнім світом і праці на землі (Бут. 1:28; 2:15; Пс. 8:7).

Бог створив людину зі свободою волі. Вона має право самостійно зробити вибір між добром і злом (Бут. 2:16-17; Повт. Зак. 30:19; Іс. Нав. 24:15; Єр. 21:8).

Гріхопадіння

Ми віримо, що людина через спокусу від диявола самостійно вибрала шлях непослуху своєму Творцеві, чим згрішила проти Святого Бога (Бут. 3:1-6; Іс. 59:2; Ів. 8:44).

У момент гріхопадіння людина померла духовно і стала смертною фізично (Бут. 2:17; Рим. 6:23; Єф. 2:1; Кол. 2:13).

Через гріхопадіння перших людей усе людство успадкувало гріховну природу та смертність (Бут. 6:3; Пс. 50:7; 57:4; Єр. 17:9; Рим. 5:12). Результатом гріхопадіння є те, що людина самостійно не може знайти Бога (1Кор. 2:14; Рим. 3:11).

IV. Віровчення церкви про спасіння

Ми віримо, що Бог передбачав гріхопадіння перших людей, тому приготував план спасіння, згідно якого Христос був Агнцем, призначеним на заколення від закладин світу (Об. 13:8). Христос у призначений Богом час взяв на Себе гріх усього світу, зазнав за це праведного суду Божого і, досконало задовольнивши Боже правосуддя, звершив повне викуплення і спасіння (Ів. 1:29; 1Пn. 2:24; 2Кор. 5:21).

Спасіння звершується Богом по благодаті. Людина отримує його тільки через особисте та самостійне навернення до Бога. Тому “під небом нема іншого Ймення, даного людям, щоб ним би спастися ми мали” (Дії 4:12).

Віра

Ми віримо, що для навернення грішника до Бога необхідна віра, яку дає людині Святий Дух через слухання Слова Божого (Рим. 10:17; Євр. 11:6; Дії 4:4). Віра має три основних елементи:

пізнання Бога, Його Слова і Його волі (2Тим. 1:12);
покора Богові та Його Слову (Ів. 10:27; Як. 4:7);
прийняття того, що пропонує Бог (Ів 1:12; Рим. 8:15).

Святий Дух через віру веде людину до покаяння, спонукає відвернутися від гріха і навернутися до Бога (Дії 11:21; 26:18; Еф. 2:8). Особисте визнання Ісуса Христа Господом і Спасителем підтверджується добрими ділами (2Кор. 4:13; Ів. 20:28; Рим. 10:9-19; Мт. 10:32,33; Лк. 12:8-9; Дії 8:37).

Покаяння і навернення

Ми віримо, що покаяння дає Бог лише завдяки Своїй ласці та доброту. (Мр. 1:15; Дії 2:37-38; 11:18; Рим. 2:4). Покаяння та навернення містять: жалкування про вчинений гріх, визнання гріха перед Богом, залишення гріха і прийняття Ісуса Христа своїм особистим Спасителем (Пр. 28:13; 2 Кор. 7:10; Дії 26:20).

Покаяння – це переміна у розумі, почуттях і, особливо, у волі людини, про що свідчать її вчинки (Дії 2:37-38; 9:6,20; Лк. 15:20; Мт. 21:29; Дії 26:20; Лк. 19:8-9).

Відродження

Ми віримо, що наслідком навернення і особистого прийняття Ісуса Христа Спасителем і Господом є народження згори від Духа Святого і Слова Божого, що є необхідною умовою всиновлення і входження у Царство Боже (Ів. 1:12-13; 3:3; Як. 1:18; 1Кор. 4:15; Гал. 3:26).

Відродження – це воскресіння людини з її мертвого духовного стану і народження для нового життя, а не перероблення гріховної природи людини (Ів. 3:3, 5-6; 1Кор. 6:19; 2Кор. 5:17; Гал. 5:17; 1Пт. 2:9; 2Пт. 1:4).

Справжніми ознаками відродження є докорінна переміна життя, любов до Бога, Його Слова, любов до Церкви та людей; ненависть до гріха, спрага до спілкування з Богом через молитву, уподібнення до Христа (1Ів. 3:1; 5:1; 2Кор. 3:18; Еф. 2:5; Гал. 4:19; 5:13).

Народжені згори мають впевненість у спасінні, яка ґрунтується на Божому Слові (1Ів. 5:13), свідченні Святого Духа (Рим. 8:16) та факті пережитого прийняття Ісуса Христа (Ів. 1:12).

Виправдання

Ми віримо, що людина, повіривши в Ісуса Христа, отримує виправдання вірою незалежно від добрих вчинків (Рим. 3:28; 2Кор 5:21). Шляхом виправдання змінюється становище віруючого перед Богом, Який звільняє його від відчуття провини і страху засудження за гріх, тому що Христос взяв усю провину на Себе та був покараний замість неї. Віруючому зараховується праведність Христа, ніби він узагалі не був винним. Навернена людина отримує мир із Богом і право володіння славним спадком із Христом (Рим. 4:5; 5:1; 5:9; 8:1; 8:17; 8:30).

Усиновлення

Ми віримо, що народившись згори, людина отримує нову природу, в якій перебуває Дух Святий (1Кор. 3:16; 6:19). У момент увірування людина стає дитиною Божою і отримує всі права, обов’язки і переваги Царського спадкоємця (Ів. 1:12; 1Ів. 3:1-2; Гал. 4:1-7). Тому Писання не вимагає шукати особливих ознак спасіння (Дії 13:39; Рим. 5:1; 1Кор. 3:21-23; Еф. 1:3; 4:30; Кол. 2:10; 1 Ів. 5:11-13).

Отримавши всиновлення, дитина Божа стає предметом особливої Божої любові (Ів. 17:23), Його батьківського піклування (Лк. 12:27-33) та виховання (Євр. 12:5-11), а також має право на спадок (1Пт. 1:3-5; Рим. 8:17) та вільний доступ до Небесного Батька (Еф. 3:12). Дитям Божим керує Дух Святий (Рим. 8:4; Гал. 5:18), воно у всьому підкоряється Богові (1Ів. 5:1-3).

Освячення

Ми віримо, що Бог в Ісусі Христі звершив спасіння людини, відродив її для нового життя, виправдав і всиновив, увівши в сім’ю Божу (Еф. 2:19; 1Пт. 2:9-10). Бог піклується про наше освячення, адже це є Його воля (1Сол. 4:3; 1Пт. 1:16).

Освячення – це відокремлення від гріха, посвячення себе Богові та зміна в образ Ісуса Христа (1Сол. 4:7; Фил. 2:15; Кол. 3:5-8; 2Кор. 6:17-18).

Зростання в освяченні

Початкове освячення людина отримує в момент покаяння і стає святою у Христі, маючи спілкування зі Святим Богом (1Кор. 1:2; 6:11; Рим. 1:7; Євр. 10:10).

Освячення у зростанні здійснюється впродовж усього життя як процес звільнення від сили і влади гріха, уподібнення до Господа Ісуса Христа, Його життя і характеру (2Кор. 3:18; Еф. 4:11-15; 5:27; Фил. 3:10-15; 1Сол. 4:1; 2Петр. 3:18; Об. 22:11). Для цього Бог дав:

Слово Боже (Іс. Нав. 1:8; Пс. 1:1-2; Мт. 4:4; Ів. 13:8; 2Тим. 3:16-17);
молитву, за допомогою якої віруючий спілкується з Богом, славить і шанує Його, сповідується у скоєних переступах, відкриває свої бажання перед Ним, завжди і за все дякує та клопоче про покаяння і спасіння інших людей (Мт. 26:41; Ів. 4:23-24; 16:23; 1Ів. 1:9; 1Сол. 5:17-18; Фил. 4:6; 1Тим. 2:1-4);
керівництво Духа Святого, Який освячує людину (1Петр. 1:2; 2 Сол. 2:13; Еф. 3:16; Гал. 5:22-23), скеровує віруючого в житті так, що все сприяє йому на добро (Рим. 8:28);
постійне перебування вірою у Христі (Ів. 15:2,5,8; 1Кор. 12:27).

Довершене або повне освячення настане під час підхоплення Церкви, коли відбудеться воскресіння померлих у Господі та переміна тих дітей Божих, які живуть на землі, і отримання ними нових тіл без гріха, подібних до славного тіла Господа (1Сол. 3:13; 4:17; 5:23; 1Ів. 3:2).

Спасенні будуть розділяти з Христом Його славу повіки вічні (Ів. 17:22; 1Петр. 5:10; 1Сол. 2:12; Євр. 2:10; 2Тим. 2:10).

V. Віровчення про Церкву Христову

Вселенська Церква

Ми віримо, що Вселенська Церква є невидимим зібранням духовно народжених людей, викуплених Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів, які приєднані через хрещення Духом Святим до Тіла Христового. Вони перебувають як на небі, так і на землі (Ів. 3:3, 1Кор. 12:13; Євр. 12:33).

Вселенська Церква Христова не є продовженням старозавітного Ізраїлю, але створена Ісусом Христом у День п’ятидесятниці на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Господь Ісус Христос. Вона є новим Божим народом, невидимим Господнім храмом, живим духовним організмом, Головою якого є Ісус Христос, а всі віруючі – членами (Мт. 16:18; Дії 2; Гал. 3:28: Еф. 1:22-23; 2:19-22; Кол. 1:18).

Вселенська Церква Христова після закінчення періоду благодаті буде підхоплена на хмарах для зустрічі з Господом і подальшого вічного перебування з Ним (1Сол. 4:16-17).

Належність до Вселенської Церкви не звільняє людину від обов’язку належати до місцевої церкви, бо тільки в ній вона може виконувати свої обов’язки стосовно братів і сестер у Христі (Євр. 10:25; Мт. 18:17).

Місцева церква

Ми віримо, що місцева церква є видимим зібранням народжених згори людей, які проживають в одній місцевості, об’єднані однією вірою на підставі Слова Божого та постійного перебування в «науці апостольській, спільноті братерській, ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2:42; Фил. 1:1; Еф. 4:4-6), і є складовою частиною Вселенської Церкви.

Місцева церква покликана утверджувати Царство Христове на землі, проповідуючи Євангеліє (Мт. 28:19; Мр. 16:15), спільно поклоняючись і прославляючи Господа (Еф. 5:18-20), виявляючи любов і єднання віруючих (Ів. 17:21-23).

У місцевій церкві Бог через покликання та обрання настановляє служителів і наділяє кожного її члена необхідними дарами для служіння і збудування Церкви Христової (Еф. 4:11-13).

До місцевої церкви віруючі приєднуються через хрещення за вірою (Дії 2:41).

Для членів церкви Святе Писання встановлює певні відповідальність та обов’язки у взаєминах чоловіків і дружин (Еф. 5:22-33); батьків і дітей (Еф. 6:1-4); старших і молодших (Тит. 2:2-6), служителів і членів церкви (1Пт. 5: 1-5).

Хрещення за вірою

Ми віримо, що хрещення – це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для тих, хто навернувся від своїх гріхів, увірував в Ісуса Христа як особистого Спасителя, отримав народження згори. Хрещення є актом їхнього послуху Богові та засвідченням своєї віри для оточуючих (Мт. 28:19).

Хрещення за вірою є зовнішнім знаком, який символізує смерть віруючого для гріха і його воскресіння з Христом для нового життя (Рим. 6:3-11; Гал. 3:27 ).

Хрещення за вірою звершується служителями церкви (пресвітерами) через повне занурення у воду людей, які в дорослому віці свідомо визнають свою віру в Ісуса Христа як у свого особистого Спасителя і Бога, були навчені у церкві основ віри і дотримуються заповідей Слова Божого у практичному житті (Мр. 16:16; Дії 2:41; 8:36-38; 1Пт. 3:21).

Вечеря Господня

Ми віримо, що Вечеря Господня – це заповідь Господа нашого Ісуса Христа, яку встановлено для того, щоб згадувати та звіщати смерть Господню, аж доки Він прийде (1Кор. 11:23-26; Лк. 22:17-20).

Вечеря Господня виражає подяку, єднання віруючих із Христом та один з одним (1Кор. 10:16-17).

Хліб та вино вказують на ТІЛО та КРОВ Ісуса Христа, і, приймаючи ці знаки, віруючий має духовну спільність із Ним (Мт. 26:26-28).

VI. Віровчення церкви про духовний світ

Ангели Божі

Ми віримо, що існують особливі духовні істоти – ангели, які створені Богом (Пс. 33:8; 90:11; 102:20; Мт. 1:20; 8:16; 12:45; Лк. 7:21; 8:2; 11:26; Дії 1:10-11; Кол. 1:16; Євр. 1:14; Об. 16:14).

Ангели перевершують людей силою та знанням (2Цар. 19:35; Пс. 102:20; 2Пт. 2:11; Як. 2:19; Об. 12:12). Ангели не одружуються (Мт. 22:30) і не вмирають (Лк. 20:36).

Господь створив усіх ангелів святими (Бут. 1:31; Мт. 25:31; Мр. 8:38; 2Пт. 2:4). Ангели не є рівними Богові, вони службові духи (Євр. 1:4-7; Пс. 103:4). Їм не можна поклонятися і віддавати почесті, як Богу (1Цар. 11:4-8,33; 2Цар. 1:3; 1Кор. 10:20).

Ангели ієрархічно організовані Богом і виконують різні функції:

ангели (Мт. 1:20);
архангели (Дан. 10:13,21; 12:1-2; Юди 9; 1 Сол. 4:16);
херувими (Бут. 3:24; Вих. 26:1; Єз. 1:4-5; 10:15-20);
серафими (Іс. 6:2-6).

Більша частина ангелів залишилася слухняною Богові та виконує Його волю (Мт. 25:31; 26:53; Лк. 2:9-14; Євр. 1:14). Вони славлять Бога (Пс. 146:1-2; Іс. 6:3), поклоняються Богу (Євр. 1:6; Об. 5:8-13), служать Богові (Пс. 102:20; Об. 22:9; Мт. 1:20; Лк. 1:26-28; 2:13-14). Ангели також служать Церкві й усім, хто отримує спасіння (Лк. 16:22; Євр. 1:14; 1Кор. 4:9; 11:10; Еф. 3:10; 1 Пт. 1:12; Дії 12:11; 27:23-24). Майбутнє Божих ангелів – у славі (Мт. 25:31).

Демонський світ

Ми визнаємо, що інша частина ангелів: біси (Мт. 8:28-31), духи нечисті (Мр. 1:23) – не зберегли своєї гідності (Юди 6), згрішили (2Пт. 2:4). Частину з них ув’язнено в темряві безодні (2Пт. 2:4; Юди 6), а інша частина діє на свободі (Лк. 8:30-31; Еф. 2:2; Євр. 6:12). Ці ангели чинять опір задумам Бога (Дан. 10:10-14; Об. 16:13-16) і сприяють поширенню лжевчень (1Ів. 4:1-4; 1Тим. 4:1), завдають фізичних і душевних страждань людям (Мт. 9:33; 12:22; 17:15-18; Мр. 9:22; Лк. 8:27-29; 9:37-42).

Ангели, що згрішили, також мають організацію, а їхній голова – колишній херувим (Єз. 28:14-15). Він названий сатаною (противником – Зах. 3:1-2; Йов 1:6; 2:1; Мт. 4:10; Лк. 22:31), дияволом (Мт. 4:1; 13:39; Ів. 13:20; Об. 13:9-10; 20:2), князем цього світу (Ів. 12:31).

Для сатани і його ангелів приготовано суд (1Кор. 6:3; 2 Пт. 2:4; Юди 6) та покарання в озері вогню (Мт. 25:41; Об. 20:10).

VII. Віровчення про останні події

Другий прихід Христа

Ми віримо, що незабаром Христос прийде на землю вдруге – у силі та славі (Мт. 25:31; Дії 1:11). Часу Його приходу не знає ніхто із людей (Мт. 24:31).

Розрізняють дві фази другого приходу Христа:

прихід (явлення) по Свою Церкву невидимий для світу, під час якого відбудеться підхоплення Церкви (1Сол.4:16-17);
прихід зі Своєю Церквою для тисячолітнього царювання (0б.19:11-21), тоді Його побачать усі люди (Об. 1:7).

Ми віримо, що на землі настане велика скорбота (Мт. 24:21).

Воскресіння мертвих

Ми віримо у два воскресіння в майбутньому:

воскресіння перше – це воскресіння до життя тих, що померли у Христі, і переміна вірних, що залишилися в живих (1Кор. 15:51-53; 1Сол. 4:16-17; Фил. 3:21; Об. 20:6) та воскресіння мучеників часів «великої скорботи» (Об. 20:4-6);
воскресіння грішників для засудження (Ів. 5:28-29; 0б. 20:12-13).

Ми віримо, що після підхоплення Церква стане перед Судовим престолом Христовим (2Кор. 5:10), щоб отримати похвалу (Мт. 25:21) та вінці «згідно з тим, що в тілі робив він, – чи добре, чи лихе» (2Кор. 5:10); 1Пт. 5:4; Як. 1:12; Об. 2:10).

Ми віримо у тисячолітнє Царство Христа (Об. 20:2-4).

Останній суд

Ми віримо у кінцевий суд великого білого престолу (Об. 20:11-13), який розпочнеться після останнього воскресіння.

Після суду настане вічність, яка для одних буде нескінченним блаженством із Христом, а для інших – вічними муками (Мт. 25:46; Дії 12:2). Святе Писання вказує на неможливість переходу у вічності з одного стану в інший (Лк. 16:24-26).

VIII. Принципи християнського життя

Шлюб і сім’я

Ми віримо, що шлюб встановлений Богом, шлюб є союзом між чоловіком і жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Екл. 4:9); продовження людського роду (Бут. 1:28).

Ми визнаємо, що дошлюбні статеві стосунки є гріхом і Божим Словом засуджуються (Євр. 13:4; 12:16; 1Сол. 4:3-5). Згідно з Божою настановою віруючий одружується тільки з віруючою (1Кор. 7:39; 2Кор. 6:14). За Святим Письмом, чоловік може мати одну дружину, а жінка одного чоловіка (Мт. 19:4-6; 1Кор. 6:16; 7:2). У випадку смерті чоловіка чи дружини Слово Боже не забороняє тому, хто залишився, брати шлюб (1Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).

Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений відповідно до Святого Письма (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10).

Ми віримо, що Господь наказує не розлучатися тим, хто одружився (1Кор. 7:10-13; Мт. 19:6; Мр. 10:11-12). Слово Боже дозволяє розлучення тільки за провиною розпусти (Мр. 5:32; Мт. 19:9).

Шлюб є інституцією Божою і суспільною, тому повинен бути освяченим Божим словом і молитвою (Мр. 10:6-9; Ів. 2:1-2; Кол. 3:17; 1Тим. 4:3-5), а також здійснюватися за державними законами (1Пт. 2:13).

Ми визнаємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним даром Божим (Пс. 126:3-5).

Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Мт. 18:6; Еф. 6:4; 1Сол. 4:10-12).

Штучне переривання вагітності (аборт) розглядається як вбивство і засуджується як навмисний гріх (1Кор. 5:11; Пс. 138:13, 16).

Ми визнаємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна узгодити свої шлюбні стосунки зі Словом Божим, а саме:

якщо на момент покаяння вона була розлучена, то повинна примиритися і за наявності такої можливості відновити сім’ю (Мт. 3:8; Рим. 12:18);
якщо на момент покаяння вона була у повторному шлюбі, то не повинна розлучатися (1Кор. 7:12-17; 7:24);
у випадку, коли на момент покаяння людина була у незаконному шлюбі, вона повинна його узаконити (1Пт. 2:13).

Свобода християнина та свобода совісті

Ми визнаємо, що свобода християнина – це свобода від рабства гріха і духовної смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гал. 5:1; Ів. 5:24).

Ми віримо, що свобода християнина не є приводом догоджати собі та виправдовувати зло (1Пт. 2:16; Гал. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24). Тому ми:

повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від куріння тютюну, наркотиків та лихослів’я (1Кор. 3:16-17; 6:10; Гал. 5:19-21; Кол. 3:8);
утримуємося від задушенини, крові та всього, над чим були здійснені заклинання, шептання, будь-яке ворожіння та гадання (Дії 15:29);
в одязі ми дотримуємося євангельського принципу: «як належить святим», що відповідає прийнятим стандартам і культурним нормам одягу тієї місцевості, де мешкає християнин (1Тим. 2:9-10; Тит. 2:3).

Під свободою совісті ми розуміємо свободу людини робити вибір (Ів. 6:67).

Ми віримо, що ніхто не має права примусити людину вірити у Бога, виконувати Його волю, служити Богові (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1Пт. 5:1-3; 2Кор. 9:7), На цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят, яке є правом і свідомим вибором кожної людини.

Ставлення до держави та громадські обов’язки

Ми віримо, що «всяка влада від Бога» для захисту добрих та покарання злих (Рим. 13:1-2).

Ми віримо, що Церква Христа не від світу цього (Ів. 18:36). Церква, визнаючи своїм Головою Христа, не може і не повинна бути під керівництвом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Мт. 20:25-28; Лк. 12:13-14).

Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за керівників, аби на землі був мир та правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лк. 3:12-14).

Ми визнаємо, що християнин повинен бути зразковим громадянином своєї країни та коритися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пт. 2:13-17). Якщо вимоги влади обмежують свободу виконання Божих наказів, ми маємо право чинити так, як вчить нас Слово Боже (Мт. 22:21; Дії 5:29).

Ми визнаємо, що християни як громадяни можуть бути членами уряду, виборних органів та громадських організацій, якщо їхня діяльність не розбігається з принципами Євангелія. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціативою особистості (Рим. 16:23; Фил. 4:22).

Християнин і добрі вчинки

Ми визнаємо, що християни зобов’язані благочестивим життям і молитвою сприяти пануванню добра, свободи, справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).

Ми віримо, що Бог створив людину для добрих вчинків, які є висловленням подяки Богу за здійснене і подароване спасіння (1Кор. 10:31; Кол. 3:17), засобом для сповіщання людям любові Божої (Мт. 5:16), ознакою живої віри (Як. 2:17).

Ми визнаємо, що християнин повинен працювати, створюючи корисне (Еф. 4:28; 2 Сол. 3:6-13). Сфера діяльності християнина – це справа його сумління, проте вона не повинна містити насильства та обману (Лк. 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).

Віровчення церкви