Хто такі баптисти?

Євангельські християни баптисти – це основна християнська конфесія в Україні. У всьому світі більше 40 мільйонів людей іменують себе баптистами. Якщо ж врахувати їхні сім’ї, то можна сказати, що більше 100 мільйонів чоловік знаходяться під опікою баптистських церков.

Баптисти це:

Грецьке слово “баптізо” означає хрещення. Так, наприклад, Іван Хреститель – предтеча Господа Ісуса – в грецькому оригіналі Євангелія названий Іваном Баптистом. Сьогодні баптисти це віруючі християни, які сповідують хрещення по вірі. Вони переконані, що хрещенню повинна передувати віра. “Хто ввірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує, засуджений буде” (Мк. 16:16 ). Хрещення є видимим виразом готовності людини бути християнином, видимим знаком з’єднання з Христом.

Чим відрізняється баптистська церква від інших християнських церков?

Тим, що здійснює хрещення тільки над дорослими людьми, які свідомо увірували в Христа.

Своєю вірою, що єдиним посередником між Богом і людиною є Богочоловік Ісус Христос, тому немає потреби звертатися до будь-яких інших посередників – святих угодників, мучеників, подвижників і до Діви Марії.

Простотою богослужіння, щоб помпезністю обряду і зовнішньою атрибутикою не затуляти спілкування з живим Богом. “Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та правді поклонятися” ( Ін. 4:24).

Баптисти проголошують принцип свободи совісті. Віра повинна визначатися вільним вибором людини, а не нав’язуватися державою. Тому баптисти тривалий час переслідувалися державними церквами.

Як баптисти ставляться до християн інших сповідань?

Баптисти переконані, що рятує не приналежність до якої-небудь певної церкви, а особистий зв’язок з Господом Ісусом Христом, тому вони не стверджують, що майбутній рай буде тільки баптистським, і готові поважати життя у Христі представників інших церков. З церквами які, заперечують апостольський символ віри, баптисти братського спілкування не мають.

Як багато баптистів у світі?

У всьому світі більше 40 мільйонів людей іменують себе баптистами. Якщо ж врахувати їхні сім’ї, то можна сказати, що більше 100 мільйонів чоловік знаходяться під опікою баптистських церков. Таким чином, сьогодні це одна з найбільш великих протестантських конфесій.

Коли з’явилися баптисти?

Історія виникнення

До XVII століття немає надійних свідчень про існування баптистів, хоча віра й принципи баптизму органічно витікають з вчення Ісуса Христа та Його апостолів. Адже сам Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя у дорослому віці (Мт. 3:13-17, Мр. 1:9-11,2, Лк. 3:21-22). Баптизм не є продовженням анабаптизму, що існував до нього, оскільки, попри схожість назви і практики хрещення людей у дорослому віці, історично не походить від нього і має певні віросповідні відмінності.

Перші церкви

Перші баптистські церкви виникли в середовищі тогочасних протестантських напрямків пуританства, конгрегаціоналізму (громад з общинним укладом) в англіканстві, а також під впливом менонітів. Основною відмінністю баптистських громад від інших християнських течій того часу було саме розуміння необхідності хрещення в дорослому, а не в дитячому віці. Перша баптистська громада виникла в Амстердамі в 1609 р. Керівником цієї громади був Джон Сміт (1570-1612 рр.). Частина послідовників Сміта на чолі з Томасом Хелвісом і Джоном Мертоном повернулись до Англії, незважаючи на гоніння, які за кілька років перед тим спонукали групу Сміта виїхати з Англії. Ця група дала початок так званим «загальним» або «генеральним» баптистам, тобто баптистам, чиї погляди формувались під впливом армініанства. Вони вірять, що хресна жертва Христа спокутувала гріхи усього людства, а не лише обраних; доля кожного залежить від добровільного рішення прийняти Христа у своє серце. Передвизначення ж є по своїй суті лише знанням Бога наперед тих людей, хто прийме дар спасіння. Відзначається також можливість втратити спасіння.

Партикулярні баптисти

Інший напрямок баптизму виник незалежно від першого у 1633 р., давши початок так званим «партикулярних» баптистів, які дотримуються богослов’я Кальвіна. Назва «партикулярні» походить від того, що вони вірять, що спасіння дістануть лише наперед обрані Богом, також і Христос помер не за всіх людей, а лише за цих обраних. Особиста ж віра виникає внаслідок дії Духа Святого і свідчить про обраність цієї людини. Крім того, партикулярні баптисти, на відміну від генеральних, вірять в неможливість втратити спасіння. При цьому партикулярні баптисти дотримуються жорстких вимог щодо поведінки своїх вірних. Згодом саме ця гілка баптизму набула домінуючого становища в США.

На сьогоднішній день чисельність баптистів в світі становить близько 100 млн. осіб.

Євангельські християни – баптисти в Україні

Історична довідка

Виникнення євангельсько-баптистського руху на теренах України та Російської імперії відбулося в середині ХІХ сторіччя і не було наслідком місіонерської діяльності баптистів з інших країн. Воно стало результатом духовних пошуків частини українського народу і пройшло певні етапи еволюції євангельського руху, що спричинило вплив і на богослов’я і на практичні аспекти життя громад. Православні дослідники А.Рождественський та С.Маргаритов відзначали наступні причини виникнення та розповсюдження штундизму, під яким практично розуміли саме баптизм, в Російській імперії: відірваність реального життя більшості тогочасних християн від виконання заповідей Христа; великі недоліки в житті і діяльності православного духівництва; велике прагнення народу зрозуміти істину в справі віри і моральності. Крім того відзначається вплив скасування кріпацтва, історія релігійного вільнодумства на теренах України, особливий склад населення та вплив різних релігійних течій: духоборів, молокан тощо. Найбільше ж слід відзначити розповсюдження в середині ХІХ ст. серед населення Святого Письма, яке і стало критерієм справжньої духовності. Прості люди, прагнучи пізнати Господа, вчились читати і читали Біблію, яка на той час була перекладена російською мовою. Саме Слово Боже вчило людей як і що має бути в житті християнина, вчило про необхідність духовного відродження для Христа.

Федір Онищенко

Початок євангельського руху в Україні сягає 50-х років ХІХ сторіччя. Його піонером став селянин із с. Основи Одеського повіту Федір Онищенко, який, бувши православним, довгий час шукав розуміння Бога і жадав виправлення себе. З часом в його житті відбулась надзвичайна подія – глибоке покаяння і відчуття близькості Бога. Згодом Федір Онищенко поділився своїми поглядами із сусідом Михайлом Ратушним, з яким вони разом досліджували Біблію. У 1860 р. М.Ратушний сам пережив духовне відродження. Внаслідок його проповіді в 1861-1862 рр. в с. Основі виникає громада, яка через подібність своєї релігійної практики з практикою німців-штундистів отримує від сторонніх спостерігачів назву «української штунди» (від німецького «штунде» – година – час для духовного спілкування і вивчення Біблії на додаток до офіційного богослужіння, коли українці разом досліджували Біблію, залишаючись православними). Незалежно від с. Основи, євангельське пробудження одночасно охопило селища Карлівку і Любомирку сусіднього Єлизаветградського повіту тієї ж Херсонської губернії. Євангельський рух в цих селах, як і в с. Основі, спочатку з’явився у формі штундизму.

Юхим Цимбал

Зазначені громади дали початок українському баптизму. Завдяки дослідженню Біблії на 1867 р. віруючі, що належали до них, прийшли до баптистських поглядів. 11 червня 1869 р. Юхим Цимбал, мешканець с. Карлівки, за своєї настійної вимоги був охрещений Абрамом Унгером, керівником громади братських менонітів з Хортиці, на р. Інгул на Єлизаветградщині (тепер — Кіровоградщина). Саме від Юхима Цимбала ми можемо прослідкувати розвиток українського баптизму, оскільки його хрещення мало продовження в хрещеннях інших віруючих. Крім вже зазначених, незалежні центри виникнення українського євангельського руху були також в Таврійській, Катеринославській та Київській губерніях. На 1882 р. у Херсонській, Катеринославській та Київській губерніях нараховувалось вже близько тисячі баптистів. Їх відрізняв тверезий і скромний спосіб життя, прагнення до навчання, працьовитість, вірність своїм сім’ям, завдяки чому вони досягали заможності в час відсутності гонінь. Однак вся історія баптистів сповнена гонінь, які тільки інколи змінювались певною відлигою. Багато віруючих загинуло в ув’язненні, багато хто втратив родину через примусове переселення у важких умовах, багато хто зазнав знущань односельців, світської та православної влади. Проте, незважаючи на гоніння, наприкінці ХІХ ст. кількість баптистів сягала вже 5 тисяч осіб.

Євангельський рух  в Російській імперії

Євангельський рух (значною частиною якого є баптизм) в Російській імперії розпочинався в різних географічних регіонах та в різних соціальних групах. Отже мали місце деякі богословські розбіжності в окремих євангельських групах, а також різні назви: охрещені християни-баптисти, дорослохрещені християни, християни-баптисти російської національності, віруючі євангельської віри, а то й просто віруючі.

Особливо слід відзначити Санкт-Петербург, де течія євангельських християн, яких спочатку називали пашковцями за прізвищем керівника громади В. Пашкова, розпочалася в аристократичному середовищі, але з часом поширилась в інших верствах населення. Серед навернених була значна кількість дворян, були також студенти, робітники, слуги. Згодом частина віруючих цієї громади стала основою для організації Союзу євангельських християн. Першою громадою на теренах України, члени якої прийняли назву «євангельські християни», була Севастопольська громада, утворена в 1898 р. Ця громада поклала початок іншим церквам з такою ж назвою.

З метою налагодження зв’язку і співпраці у 1884 р. в Петербурзі відбувся перший спільний з’їзд «пашковців», українсько-російських баптистів, «братських менонітів», штундистів і «захарівців». Учасники цього з’їзду на 5 день його роботи були заарештовані і вислані з Петербурга. Того ж 1884 р. в Нововасилівці Бердянського повіту Таврійської губернії відбувся перший з’їзд українсько-російських баптистів, на якому було утворено Союз баптистів Південної Росії та Кавказу.

З 1903 р. становище євангельських віруючих в Російській імперії починає покращуватись. У 1905 р. делегація вітчизняних баптистів бере участь у Першому всесвітньому конгресі баптистів у Лондоні.

Перші з’їзди баптистів

З 1908 р. в Україні почали відбуватися з’їзди церков євангельських християн, а 1909 р. у Петербурзі проходить Перший всеросійський з’їзд євангельських християн. У 1910 р. був утворений Союз євангельських християн з центром у Петербурзі. Таким чином на території Російської імперії, а згодом Радянського союзу починає діяти два великих євангельських союзи – Союз баптистів та Союз євангельських християн. Вони мали багато спільного у віровченні. Робились певні кроки з метою об’єднання, яке врешті відбулось у 1944 р. Цікаво, що керівник союзу Євангельських християн І.С. Проханов був віце президентом Всесвітнього союзу баптистів. Причиною цього було те, що за своїм віровченням євангельські християни були по суті загальними (генеральними) баптистами. Слід відзначити, що у віровченні Союзу євангельських християн 1910р., написаному І.С. Прохановим, була чітко прописана армініанська позиція стосовно спасіння людини. Віровчення Союзу баптистів 1906 р. було більш схильне до кальвіністського погляду на спасіння. Таким чином, як і зазначали деякі тогочасні дослідники, баптисти в Російській імперії були баптистами партикулярними (тобто мали кальвіністичні погляди на спасіння), а євангельські християни – баптистами загальними (тобто мали армініанські погляди на спасіння).

Переслідування баптистів

Початок Першої світової війни приніс посилення утисків євангельських віруючих, тому вони з ентузіазмом зустріли Лютневу революцію 1917 р., що надала можливість поновлення діяльності раніше закритих громад та активної проповіді Євангелії. В 1918 р. в Києві відбувся Перший всеукраїнський з’їзд баптистів, а у 1921 р. в Єлизаветграді на Другому всеукраїнському з’їзді баптистів було проголошено утворення Всеукраїнського союзу баптистів.

Переслідування євангельських віруючих радянською владою розпочалось в Україні з 1927 р. Багато євангельських віруючих в кінці 20-х років стали жертвами розкуркулення і були переселені з України в Сибір, Киргизію, Казахстан і на Далекий Схід. Починаючи з 1929 р. переслідування віруючих прийняло систематичний і спланований характер. Все керівництво союзів, більшість пресвітерів і навіть просто активні віруючі були репресовані. Велика кількість з них не повернулась з місць ув’язнення. Доми молитви були відібрані. Величезна кількість Біблій і духовної літератури була конфіскована. Особливим методом знущань була невидача продовольчих карток євангельським віруючим. Проте, незважаючи на усі гоніння, віруючі продовжували збиратись нелегально.

Поява баптистських громад на Західній Україні

Поява баптистських громад на Західній Україні, яка в довоєнний час була під владою Польщі, припадає на 1920-1925 рр. та пов’язана з місіонерською діяльністю українських проповідників-реемігрантів з США. У 1925 р. відбувається перший з’їзд баптистів Галичини, а на 1938 р. тут налічувалось 115 баптистських громад.

Баптисти під час Другої Світової війни

З 1941 р., коли Німеччина напала на Радянський Союз, влада тимчасово припинила утиски віруючих. У травні 1942 р. з керівників союзів баптистів та євангельських християн, хто залишився в живих після репресій, була створена тимчасова Всесоюзна рада євангельських християн та баптистів, яка закликала євангельських віруючих усіма силами захищати Вітчизну. На окупованій території об’єднання євангельських християн та баптистів відбувалось стихійно, незалежно від керівництва союзів. У 1944 р. з дозволу влади в Москві було проведено Всесоюзну нараду євангельських християн та баптистів, наслідком якої стало утворення з Союзу євангельських християн та Союзу баптистів єдиного Союзу євангельських християн-баптистів. Згодом до цього Союзу під тиском влади приєднались п’ятидесятники, меноніти, а також деякі інші євангельські віруючі. В 1954 р. після смерті Сталіна відбулась амністія і реабілітація частини євангельських віруючих. Однак М.С.Хрущовим було розпочато нову кампанію боротьби з релігією, яка досягла апогею в 1959-1964 рр. Членам церков і їх дітям не давали можливості навчатись у вищих навчальних закладах. Проти багатодітних родин віруючих відкривали справи з метою позбавлення батьківських прав. Віруючих звільняли з роботи. Віруючих школярів та вояків прилюдно принижували і намагались «перевиховати». Формувалась суспільна думка про віруючих, як про людей темних і забитих, розповсюджувалися брехливі плітки. В цей період масово закривались будинки молитви, громади знімались з реєстрації. Будь-яке молитовне зібрання незареєстрованої громади вважалось незаконним, а його організатори чи навіть учасники підлягали кримінальній відповідальності або штрафам.

Розкол у середовищі баптистів

Під тиском влади у грудні 1959 р. пленум Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів ухвалив «Положення про Союз ЄХБ в СРСР» та «Інструктивний лист старшим пресвітерам ВРЄХБ», які мали важкі наслідки для братства. Приймаючі ці документи, керівництво ЄХБ стояло перед нелегким вибором: або нові репресії та повна заборона діяльності Союзу ЄХБ, або збереження його легального існування шляхом максимальних поступок владі. Наслідком ухвалення цих документів стало розділення братства ЄХБ, яке зберігається і понині. На місцях в багатьох віруючих, особливо молодих, ці документи викликали обурення. Віруючі, незгодні з цими документами, переходили до існуючих незареєстрованих громад або створювали нові. У 1960-1961 рр. незгодними з позицією ВРЄХБ була створена ініціативна група (з 1962 р. Оргкомітет) по скликанню з’їзду братства для обговорення ситуації, що склалась. Однак влада заборонила проведення з’їзду, а незареєстровані церкви були піддані новим гонінням. Проводились розганяння богослужінь, руйнування або відбирання будинків молитви, арешти керівників громад та активних віруючих.

У жовтні 1963 р. з дозволу влади в Москві відбулась нарада Союзу ЄХБ, на якій були присутні 450 делегатів. Положення 1959 р. та Інструктивний лист були відмінені, був прийнятий новий статут Союзу. З огляду на це, керівництво ВРЄХБ закликало повернутись до Союзу тих, хто з нього вийшов через незгоду із вищезазначеними документами. Проте значна частина незареєстрованих церков на чолі з Оргкомітетом у вересні 1965 р. утворила новий Союз Церков ЄХБ на чолі з Радою Церков (так звані «відокремлені»). Головою новоствореного Союзу було обрано Георгія Костянтиновича Крючкова. У травні 1966 р. близько 400 представниками цього Союзу було проведено пікет біля будинку ЦК КПРС і демонстрацію біля Кремля. Демонстранти виступали проти нечуваних утисків і гонінь, яких найбільше зазнавали саме незареєстровані церкви. Всі демонстранти були ув’язнені на 15 діб чи більше, а керівників Ради Церков було заарештовано. Подальша діяльність обох союзів відбувалась під тиском і гоніннями влади. На початку 70-х років влада пішла на реєстрацію деяких церков з числа прихильників Ради Церков, маючи на меті розколоти її лави. Це призвело до того, що з початку сімдесятих років з’являється третій різновид євангельсько-баптистських церков, так звані «автономні церкви».

Баптисти сьогодні

Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) об’єднує через обласні та регіональні об’єднання релігійні громади євангельських християн-баптистів. На меті стоїть організаційне і духовне єднання віруючих та поширення євангельських ідей у суспільстві.

Структура

ВСЦ ЄХБ складають 25 обласних об’єднань ЄХБ України, очолюваних старшими пресвітерами, п’ять об’єднань євангельсько-баптистських церков української діаспори в США, Канаді, Австралії, Аргентині і Парагваї, а також Португалії.

Вищим керівним органом ВСЦ ЄХБ є з’їзд представників церков, який проходить один раз на п’ять років. З’їзд затверджує статутні положення, основні напрями духовної та організаційної діяльності ВСЦ ЄХБ, обирає голову, склад виконавчого комітету та ревізійної комісії і затверджує склад Ради Союзу. У період між з’їздами керівництво діяльністю Союзу здійснюють Рада Союзу (голова Союзу, заступники голови Союзу, старші пресвітери об’єднань та керівники основних відділів Союзу) та Виконавчий комітет (голова Союзу і заступники голови).

Рада Союзу визначає стратегію розвитку Союзу та несе відповідальність за скликання з’їздів, координацію діяльності об’єднань, навчальних закладів, місіонерських і благодійних організацій тощо.

Головами Союзу були Духонченко Яків Кузьмич (1990 – 1994), Комендант Григорій Іванович (1994 – 2006 рр.), Нестерук В’ячеслав Васильович (2006 – 2014 рр.). 2014 р. головою Союзу обрано Антонюка Валерія Степановича.

При Раді Союзу діє духовно-консультативна рада, утворена з досвідчених і авторитетних служителів із метою наставництва, сприяння церквам у розв’язанні проблемних питань.

Чисельність

Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшою протестантською спільнотою в Україні. До його складу станом на 1 січня 2017 р. входить 2 272 церкви та 320 місіонерських груп, які об’єднують понад 113 тисяч віруючих, котрі свідомо сповідують і практикують основи віровчення ЄХБ. Узагалі ж богослужіннях у церквах ВСЦ ЄХБ відвідують близько 300 тисяч осіб. Слід зауважити, що членами церкви є люди, які сповідуючи віровчення ЄХБ, у дорослому віці прийняли хрещення шляхом занурення у воду, систематично відвідують богослужіння та беруть участь у життєдіяльності громади.

Діяльність

Внутрішньоцерковну діяльність та зовнішню місію забезпечують різні напрями служіння, зокрема: місіонерський, християнської освіти, молодіжний, дитячий, жіночий, сімейний, інформаційний, музично-хоровий, соціальний.

Соціальний напрям діяльності ВСЦ ЄХБ охоплює такі служіння: медичне, капеланське, для в’язнів, для людей із вадами слуху і зору, сиріт, реабілітації людей з алкогольною та наркотичною залежністю.

Члени церков євангельських християн-баптистів мають можливість здобувати вищу духовну освіту у двадцяти навчальних закладах.

Місіонери Союзу здійснюють служіння у Польщі, Латвії, Італії, Португалії, Туреччині, Росії, Казахстані, Таджикистані, Єгипті, Еквадорі, Уганді, Папуа Новій Гвінеї, Китаї, Таїланді. Вони навчають дітей, займаються зі студентами, організовують та проводять табори відпочинку, несуть соціальне служіння для місцевого населення, співпрацюють із місцевими церквами, за наявності таких.

Взаємозв’язки

ВСЦ ЄХБ є членом Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій та Ради євангельських протестантських церков України, метою яких є репрезентація церковних інтересів в Україні і світі. ВСЦ ЄХБ входить до складу Європейської баптистської федерації та Всесвітнього баптистського альянсу, бере активну участь у європейських і світових баптистських конференціях.

Засадничі позиції

Установчим документом ВСЦ ЄХБ є Статут, реєстрація якого в державних органах влади узаконює діяльність Союзу, його структур і організацій, визначає їх напрями діяльності, компетенції та повноваження. Засадничі позиції ВСЦ ЄХБ сформульовані у віровченні ЄХБ, базованому на Святому Писанні (Біблії).