Трохи більше ніж сто років тому редактор в одній англійській газети після того як свіжий випуск був у продажі, взяв екземпляр газети і побачив в ній непоправну помилку. Дві різні історії були випадково об’єднані в одну.
Одна історія розповідала про запатентовану бійню і ковбасну лінію, а інша про зібрання в честь місцевого священика, доктора Маджа, під час якого йому вручили тростину з золотим наконечником. Ось як виглядала частина розповіді:
Вчора в гості до доктора Маджа зайшли кілька друзів і після розмови раптово схопили порося за задню ногу, і спустили по балці в бак з гарячою водою… Після цього він вийшов вперед і сказав, що емоції переповняють його, і тому йому залишається лише подякувати усім хто зібрався, бо те як така велика тварина була розрізана на куски, просто вражає.
Доктор закінчив свою промову, і той момент апарат підхопив його і вся туша свині була розділена швидше, ніж ви про це читаєте, а потім все це було перероблено на смачну ковбасу.
Ця подія надовго залишиться в пам’яті друзів лікаря, як одна з найбільш приємних у їхньому житті. Найкращі шматки будуть продані по десять пенсів за фунт, і ми переконані, що всі, хто мав щастя так довго бути частиною його служіння, залишиться задоволеними тим, що з ним так чудово попрощались.
Християнство – це вість, добра вість.
А якщо точніше – найкраща вість, з тих які будь коли чув світ. Але тим не менше, ця вість набагато важливіша за історію про священика і ковбасу, – часто є такою ж заплутаною і спотворенню.
Те що ми називаємо Євангелієм просто стає нашою традицією, нашою культурою, але ми все менше вважаємо її істиною Божою.
16 – річний хлопець учасник гей параду розповідає те, як він втратив віру: «Я відійшов від релігії коли мені було 13 років, бо одного разу я думав про всесвіт і… подумав, що не можу робити те, що хочу. Чому – ну ви знаєте – якщо я хочу спати з двома дівчатами, чому я не можу цього зробити? Чому я не можу робити те, що я хочу?
Що сказав цей хлопець? «Якщо є Творець, перед яким я несу відповідальність, і якщо Він має якісь стандарти і правила, тоді я не можу робити усе те що захочу; тому Бога немає, бо це руйнує мої плани».
Його думки достатньо прості і відповідають мисленню більшості людей сьогодні: моє життя, і що хочу те з ним і роблю. Якщо я щось роблю, те що не подобається Богу, я просто заявлю, що я не вірю в Бога. Я не буду ходити в церкву. Я не буду читати Біблію.
Більшість людей сьогодні коли чують слово Євангеліє реагують на це ніби хтось намагається їх кудись втягнути.
Для більшості людей віра в Бога, або невігласне невірство стало їхньою особистою справою.
Коли ми думаємо про Біблію, про Бога, то часто чуємо наступні тези: у кожного своя віра, я вірю в душі, я ходжу в церкву, скільки вір є на світі, що не знаєш у що вірити…
Так є щось таке, що може поставити крапку у цих роздумах?
Чи можна отримати для себе відповідь. У що вірити?
Що таке Євангеліє?
В чому її суть? Яке має бути моє відношення до цього?
Бо я не соромлюся Радісної Звістки [Христа]; адже вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше – юдеєві, а тоді – грекові. Адже праведність Божа відкривається в ній з віри у віру, як написано: А праведний вірою житиме.
Апостол Павло пишучи листа в Рим хоче сказати щось дуже важливе. Що важливе не лише для релігійних людей, які відвідують синагоги, які є активними в церкві, які знають Святе Письмо, але і до тих, хто взагалі ніколи не чув про Бога, ніколи не вважав, що це щось варте уваги.
Що потрібно сказати таким людям. Що вони мають зрозуміти про суть Євангелії Ісуса Христа.
Залишити відповідь